Все ж таки він знайшов свого ворога в обличчі Гійома із Шампо. Після того як Гійом був піднесений до чину шалонського єпископа, Абеляр в 1113 р. приймає на себе керівництво училищем при церкві Божої Матері і в цей час досягає апогею своєї слави. Він стає вчителем багатьох відомих людей: папи Римського Целестина ІІ, Петра Ломбардського та Арнольда Брешианського.
Абеляр був визнаний усіма головою діалектики та перевершував інших вчителів Парижу, що були зосереджені на філософії та теології. В Парижі він зустрічається з 17 – річною Елоізою, яка на той час славилася красою, розумом та жагою до пізнання. У нього виникла пристрасть до неї, а вона відповідала йому взаємністю. Завдяки місцевому жителю Фульберу П’єр влаштовується вчителем біля Елоізи. Вони були закохані один в одного, насолоджуючись повністю щастям до того моменту, доки про ці зв’язки між ними не дізнався Фульбер.
Спроба розлучити закоханих зазнала фіаско і Абеляр спокійно забрав Елоізу до Бретані, де вона народила йому сина і таємно повінчалася з ним. Фульбер дав згоду на шлюб Елоізи з Абеляром. Але Елоіза повернувшись в дім дядька відмовилася від шлюбу, через те, що не бажала перешкоджати П’єру в отриманні ним духовного чину. Фульбер заради помсти наказав каструвати Абеляра, щоб таким чином по канонічним законам було перегороджено йому шлях для отримання Абеляром духовних посад.
Після того П’єр Абеляр віддалився, будучи монахом в монастир Сен – Дені, а Елоіза у віці 18 років постриглася в монастирі у м. Аржантейль. Будучи незадоволений монастирським безладом, Абеляр за порадою друзів оновлює читання лекцій в пріорстві Мезонвіля. Його починають переслідувати.
У 1121 р. на Суасонському соборі було привселюдно спалено його твір «Introductio in theologiam», а самого автора засудили до ув’язнення в монастирі святого Медарда. Із зусиллям отримавши дозвіл проживати поза монастирськими стінами Абеляр залишає Сен – Дені. У 1125 р. — стає відлюдником в Нюжан – сюр – Сені, тут він будує для себе капличку і келію, які названі Переаклетом, куди переселились Елоіза та благочестиві сестри по монашеству після призначення Абеляра – абатом в Сен – Жільдас – де – Рюж у Бретані.
Був звільнений папою від кайданів монастиря, присвятив себе перегляду своїх творів та викладанні в Мон – Сен – Женев’єві. Його грізні супротивники – Бернар Клервоський та Норберт Ксантенський досягли бажаного результату, і в 1141 році на соборі в м. Санс вчення Абеляра було засуджено, згідно наказу папи його потрібно було ув’язнити. Однак абату м. Клюні преподобному Петру вдалося примирити Абеляра з його ворогами та з папським престолом.
У 1142 р. віддалившись в Клюні, Абеляр помирає в монастирі Сен – Марсель – сюр – Сон в Жак – Марині. Його тіло було перевезено в Параклет, а вже потім поховано в Пер – Лашезі у Парижі. Біля нього поруч була похована його кохана Елоіза, яка померла у 1164 році.
Богдан Стрикалюк
